ОЛЕКСАНДР БОБОШКО: МАНДРІВЕЦЬ, ДОТЕПНИК, ЕКСПЕРИМЕНТАТОР

БОБОШКО Олександр. Жевріє. — Харків, Апостроф, 2011
Бобошко - Жевріє

Кілька років тому цей чоловік увірвався в харківський літературний простір. І одразу ж означив свої стильові вподобання. Яких і не зраджує.
На що ж схожий стиль Олександра Бобошка?

Уявіть собі конструктивістську архітектуру – але в поезії. Специфічний, фраґментований – рубаний – ритм. Чіткі лінії. Драбинка рядків прикликає асоціацію не лише з Маяковським, а й із суто будівельною атрибутикою: риштовання, крокви, цеглинка по цеглинці… Часто вірш не стільки твориться інтуїтивно, скільки, власне, «риштується», «конструюється» – либонь, дається взнаки інженерний досвід автора, його раціоналістичний світогляд. На додачу до цього «техніцизму» Бобошко залишається вірним своїй досить жорсткій реалістичній естетиці – він прагне робити поезію з прозаїчного: предметом поетичного переосмислення можуть стати і будівничі будні, і малоприємна пригода на шосе, і епізод із виштовхуванням автомашини з багнюки, і рибні ряди на базарі, і туристська метушня… та що завгодно. Деякі вірші можна сприймати як заримовані міні-есеї, подорожні нотатки чи начерки. Не без іронічного холодку, авжеж:

О хропіння сусіда, гартуй мій терпець!
Передує кордону міняйло з десятками.
І чотири стіни затісного купе
відчуттям несвободи
виразно
просякнуті…

І ось уже ми падаємо в екзистенційну несвободу, на власній шкурі відчуваємо той стан відчуження, що його досить часто переживає ліричне «я» поета. І тут перед нами відкривається інша грань особистості автора: медитативна, роздумлива, шукаюча.

Олександр мимохідь перелицьовує міфологічні сюжети, сюжети зі стародавньої історії. Окремо варто придивитися до того, як він обігрує біблійну символіку. Де-не-де він навіть змінює тон, стаючи більш «статечним», більш гармонійним, більш, сказати б, класицистичним – як-от у цьому вірші, одному з найкращих у книжці, як на мій смак:

…а дерево, покаране Спасителем,
не всохло: помолилось – та і вижило.
Плодами соковитими наситило
терплячих, поміркованих та ввічливих.

І кожному за щастя мати дар його:
ідуть і нині – з кошиками, з відрами…
Так, може, найсмачніше з богоданого
лишилось для апостолів незвіданим?

У наступному вірші поет переосмислює старозаповітний сюжет про братовбивство у вельми похмурому ключі. Куди ж іще похмуріш, запитаєте ви? чи може бути щось відворотніше, ніж знищення безвинного Авеля – Каїном? А може, відповідає поет. У його вірші безвинних немає. І немає різниці між братами-ворогами. Не вб’є один – сам буде вбитий. Обидва – Каїни.

Кожен з вас
рукою
камінь
стиснув.
Так чого ж чекаєш? Час марнуєш.

Напрошується ціла низка прикрих історичних паралелей. Однієї намагаюся уникати особливо вперто – нашої, української…

Та не згущуймо барв, тим паче що чорноти в них і так ніколи не бракне. Братовбивчою, по суті, є кожна війна. Бобошко бачив як не війну, то щербате повоєння – принаймні очима подорожнього (мотив подорожі, мандрів у нього наскрізний, причому він строго автобіографічний: цей хлопець справді попобував у різних закутках світу Божого). Одна з попередніх його книжок зветься «Шукран, Багдаде!» – ну, можна собі уявити, яким був Багдад у середині 2000-х… А в одному з віршів нинішньої збірки Олександр із гіркотою говорить про трагедію підросійського Кавказу:

І все важче терпіти
головному його хребту
ворожнечі тягар
у тротиловім
еквіваленті.

А ця картина – у якійсь космічній узагальненості – просто-таки апокаліптична:

Хижий птах живолюб.
Розмах крил – на три чверті неба.
Завмирають серця.
Крижаніє вода морів.
Не плодіться, істоти, не множтесь.
Тремти, плането!
Не до радощів
і не до райдуг о цій порі…

Особисто мені в депресивних Сашкових рядках вчувається… романтична туга за іншим, кращим життям і кращим людством – за тим, що Еріх Фромм, противник суспільства тотального споживання, називав «модусом буття», на противагу деструктивному «модусові володіння». Туга ця – романтична, юнацька (попри «розгромні “чотири : нуль”»). Бобошко – поет у ньому перемагає інженера! – послідовно висміює все те, що обертає людину – на машину. Його «індустріальна» і «рекламно-маркетинґова» лексика досить точно фіксує дух часу.

«До-щі! До-щі! Гнучка система знижок…» –
щодня волає осінь заклопотано…

Це сьогодні вона ще заклопотано волає, а завтра вже…

…золото осені
серед бадьорих меседжів,
мов пошматоване сонце,
конає,
мерзнучи.

Виходить, людство у своїй засліпленості й зажерливості «серед бадьорих меседжів» не помічає загрозливих симптомів абсурду. А чим на аґресивне сьогодення може відреаґувати поет? Тільки словом. От і реаґує. Часом і огризається – чоловічим цинізмом.

Але не в цинізмі сенс – інакше книжка ця не звалася б «Жевріє». Що жевріє, що дарує надію Олександрові Бобошку, нашому сучасникові, одному-з-нас? Розгадка, вважай, традиційна: любов. До жінки, до дороги, до творчості. Про любов поет знову говорить тим, другим своїм голосом – гармонійнішим, лагіднішим:

Птахи любові, швидше повертайтесь
у гнізда наших душ напівзабуті…

…Вірші Бобошка – рай для мовознавця. Скільки тут розбитих шаблонів, скільки провокативних каламбурів, дотепної гри слів – бува, й не без грубощів: «прикондомник», «ДАІльник», «поза зоною ваш бубонент»… А оці колоритні оказіоналізми:

Спека розшенґенилась не на жарт…

Заговерлені в небо
високі стрункі дзвіниці…

Упадає в око й те, що Олександр Бобошко – любитель експериментальних рим, дактилічних і асонансних. Де-не-де ці римувальні знахідки, щоправда, мені особисто видаються висмоктаними з пальця – але в більшості випадків їм таки радієш, як поетовій удачі.

Взагалі – як автор Бобошко, звісно ж, нерівний (а хто – рівний?). І під обкладинкою цієї книжки читач, природно, знайде тексти сильніші й слабші. Чималий в Олександра елемент випадковості (наслідок гонитви за нестандартною римою як самоціллю), шкодить і явне зловживання вигуком «о», і – особливо – надмірний раціоналізм ( «обґрунтований біль» тощо).

І все ж…

Олександра Бобошка хтось може й не сприйняти – ну, «не мій», мовляв, автор. Буває таке.

Але я чомусь думаю, що ви його запам’ятаєте.

Бо сьогодні він – у команді тих, хто формує чоловіче обличчя харківської україномовної поезії.

Люцина ХВОРОСТ

Реклама

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход /  Изменить )

Google photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google. Выход /  Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход /  Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход /  Изменить )

Connecting to %s

%d такие блоггеры, как: